Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Справа № 904/9428/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаЛутошкіна І.О.,від третіх осіб Шальнової В.Л.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 рокуу справі № 904/9428/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"доТовариства з обмеженою відповідальністю "МіК"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Актив", 2. Криворізької міської радипростягнення 1 600 000,00 грнВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (надалі - ТОВ "Дніпроолія", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МіК" (надалі - ТОВ "МіК", відповідач) своїх договірних зобов'язань за договорами суборенди № 04/01/10-01 від 04.01.2010 року та № 04/01-10 від 04.01.2010 року щодо своєчасного повернення об'єкту оренди, просило суд стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України неустойку в сумі 1600000,00 грн за період прострочення з 01.08.2013 року по 01.12.2013 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року (суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року (судді: Прокопенко А.Є., Дмитренко А.К., Крутовських В.І.) апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року у справі №904/9428/13 змінено; присуджено до стягнення з ТОВ "МіК" на користь ТОВ "Дніпроолія" неустойку в розмірі 1287040 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 25740,80 грн; в решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року (судді: Орєшкіна Е.В. (доповідач), Антонік С.Г., Широбокова Л.П.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року у справі № 904/9428/13 змінено, а саме - зменшено суму стягнення неустойки з ТОВ "МіК" на користь ТОВ "Дніпроолія" з 160000,00 грн. до 800000,00 грн.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року в частині відмови в стягненні неустойки в сумі 800000,00 грн та залишити в силі в цій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання про зменшення неустойки.

Вищий господарський суд України, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (оскарження постанови суду апеляційної інстанцій в частині відмови в стягненні неустойки в сумі 800000,00 грн) фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

При вирішенні справи судами, зважаючи на факти, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2013 року у справі № 904/6113/13, яке набрало законної сили та яким з ТОВ "Мік" на користь ТОВ "Дніпроолія" стягнуто 2800000,00 грн. неустойки, з'ясовано, що 04.01.2010 року між сторонами було укладено договір суборенди № 04/01/10-01, відповідно до умов якого суборендодавець (позивач) зобов'язався надати, а суборендар (відповідач) прийняти у строкове платне користування майно та своєчасно сплачувати орендну плату, яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху адміністративно-побутового корпусу (літера "Б-4") площею 843,60 кв.м; нежитлове приміщення 2-го поверху адміністративно-побутового корпусу (літера "Б-4") площею 855,30 кв.м; нежитлове приміщення 3-го поверху адміністративно-побутового корпусу (літера "Б-4") площею 860,40 кв.м; частину нежитлового приміщення 4-го поверху адміністративно-побутового корпусу (літера "Б-4") площею 360,00 кв.м; нежитлове підвальне приміщення адміністративно-побутового корпусу (літера "Б-4") площею 864,00 кв.м; нежитлове приміщення (приміщення їдальні, літера "В") площею 927,50 кв. м; нежитлове приміщення (складські приміщення, літера "А") загальною площею 1679,9 кв.м, а саме: частину нежитлового приміщення № 1 площею 578,4 кв.м, нежитлове приміщення № 2 площею 711,90 кв.м, нежитлове приміщення № 3 площею 67,2 кв.м., нежитлове приміщення № 4 площею 194,6 кв.м, нежитлове приміщення № 5 площею 6,0 кв.м, нежитлове приміщення № 6 площею 4,3 кв.м, нежитлове приміщення № 7 площею 4,3 кв.м, нежитлове приміщення № 8 площею 4,3 кв.м, нежитлове приміщення № 9 площею 9,9 кв.м, нежитлове приміщення № 10 площею 44,6 кв.м, нежитлове приміщення № 11 площею 13,8 кв.м, нежитлове приміщення № 12 площею 10,7 кв.м, нежитлове приміщення № 21 площею 29,90 кв.м., всього загальною площею 6 390,70 кв.м.; із строком дії до 31.12.2012 року включно (в редакції додаткової угоди № 01/03/11-01 від 01.03.2011 року).

04.01.2010 року позивач передав, а відповідач прийняв за актом приймання-передачі об'єкт оренди.

Також, 04.01.2010 року між сторонами було укладено договір суборенди № 04/01/10, за умовами якого (в редакції додаткової угоди від 01.03.2011 року) суборендодавець (позивач) зобов'язався надати, а суборендар (відповідач) прийняти у строкове платне користування територію, прилеглу до адміністративно-побутового корпусу (літера "Б-4") та їдальні (літера "В") загальною площею 1 956 кв.м, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3.

Передача орендованого майна за договором суборенди № 04/01/10 відбулась на підставі акту приймання-передачі від 04.01.2010 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 01.01.2013 року договори суборенди № 04/01/10-01 та № 04/01/10 від 04.01.2010 року припинились внаслідок закінчення строку, на які їх було укладено.

Судами також встановлено, що станом на 01.08.2013 року відповідач орендоване майно за договорами суборенди № 04/01/10-01 та № 04/01/10 від 01.12.2013 року позивачу не повернув.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 1600000,00 грн за період прострочення з 01.08.2013 року по 01.12.2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що з боку ТОВ "МіК" мало місце порушення вимог ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), якою встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, а тому відповідно до ч. 2 цієї статті орендар повинен сплатити позивачеві неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд погодився, що доказів повернення позивачу об'єктів оренди відповідачем не подано, тому у спірний період позивачем обґрунтовано нараховано неустойку в сумі 1600000,00 грн, проте дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру неустойки до 800000,00 грн відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Проте з такими висновками апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для зменшення розміру присудженої неустойки погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначена норма ГПК України застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормами матеріального права, які передбачають можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені).

Зокрема, ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, положення п. 3 ст. 83 ГПК України ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства прав дають право суду зменшити розмір неустойки, але при цьому, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, рішення про зменшення розміру належної до сплати неустойки має відповідати вимозі пропорційності стягуваної суми неустойки, зокрема, характеру порушення, наслідкам, що спричинені цим порушенням, та поведінці винної. При цьому, оскільки вирішення цього питання перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими, з метою дотриманням справедливого балансу між інтересами сторін від суду вимагається з достатньою чіткістю навести відповідні та достатні підстави використання свого права щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, що в свою чергу обумовлює існування обґрунтованого рішення.

Апеляційний господарський суд, зменшуючи належну до сплати орендодавцю неустойку відповідно до вимог ст. 785 ЦК України, вказав, що в жовтні 2013 року відповідач вживав заходи щодо повернення орендованого майна, однак на порушення вимог ст.ст. 84, 105 ГПК України чітко не навів докази, які підтверджують вжиття таких заходів. Оцінки поведінки винної сторони судом апеляційної інстанції не надано. Обставини, які б підтверджували негайне добровільне усунення допущеного порушення відповідачем, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Згідно із ст. 616 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Обставини відмови орендодавця від прийняття об'єктів оренди та нездійснення ним необхідних дій, спрямованих на прийняття виконання, що могли би свідчити про прострочення позивача (кредитора) та наявність його вини, і відповідно могли бути підставою для зменшення розміру неустойки відповідно до ст. 616 ЦК України або взагалі звільнення боржника від сплати неустойки за весь час прострочення відповідно до ч. 4 ст. 613 ЦК України, судом апеляційної інстанції також не встановлені.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2013 року у справі № 904/6113/13 з відповідача на користь позивача вже стягнуто 2800000,00 грн неустойки, як на підставу для прийняття рішення про зменшення розміру неустойки у цій справі, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки у постанові суд не навів жодних конкретних пояснень, чому стягнення неустойки за інший період дає підстави для зменшення неустойки у цій справі. Суд апеляційної інстанції безпідставно не брав до уваги те, що неустойка в розмірі 2800000,00 грн була стягнута за інший період прострочення (з 01.01.2013 року по 01.08.2013 року), при цьому, в матеріалах справи відсутні докази неухильного виконання рішення суду, що набрало законної сили, що могли б свідчить, що поведінка відповідача є добросовісною та розумною.

За таких обставин, рішення апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 800000,00 грн за прострочення повернення об'єктів оренди підлягає скасуванню, а законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню в силі.

Судовий збір, сплачений позивачем за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України відшкодовується за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, п. 6 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 року в частині відмови в стягненні неустойки в розмірі 800000,00 грн скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МіК" (53000, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Надеждівка, вул. Шевченка, буд. 36, код ЄДРПОУ 19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд. 6; код ЄДРПОУ 36726560) 8000,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 року, 3129,60 грн судового збору за розгляд касаційної скарги на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.